Антитіла IgM, IgG до ВІЛ 1/2 (HIV)

CITO TEST HIV 1/2 є швидким тестом для якісного виявлення сумарних антитіл (IgM та IgG) до ВІЛ до 1 та 2 типів в цільній крові, сироватці або плазмі крові людини з метою діагностики ВІЛ-інфекції.

Збудником захворювання на ВІЛ-інфекцію є вірус імунодефіциту людини (ВІЛ). За сучасними уявленнями ВІЛ відноситься до родини ретровірусів, підродини лентівірусів. На сьогодні виділені два типи вірусу: ВІЛ-1 та ВІЛ-2, які мають певні відмінності між собою як у геномах, так і в антигенній структурі їх білків. ВІЛ-інфекція розвивається після проникнення вірусу до організму людини. Після інфікування людини через 1,5-2 місяці, а у певної частини людей через 6 або 9, або 12 місяців, в організмі з'являються антитіла до різних білків вірусу. Визначення антитіл до ВІЛ у сироватці, плазмі та цільній крові є найбільш ефективним та розповсюдженим методом діагностики ВІЛ-інфекції. Завдяки розбіжностям біологічного характеру, серологічної активності та структури геному при виявленні ВІЛ як 1-го, так і 2-го типів спостерігається антигенна перехресна реактивність. Більшість ВІЛ-2 позитивних зразків крові будуть позитивними при використанні тестів на ВІЛ 1-го типу.

При інтерпретуванні результатів необхідно врахувати наступні аспекти:
1. Тест для виявлення сумарних антитіл (IgG та IgM) до HIV 1/2 (CITO TEST) є якісним аналізом, тому ним не можна визначити кількісний вміст або рівень концентрації антитіл до ВІЛ.
2. Позитивний результат тесту тільки вказує на наявність антитіл до ВІЛ у зразку, що не повинно служити єдиним критерієм для постановки діагнозу ВІЛ-інфекції.
3. Для підтвердження отриманого результату необхідно використовувати метод ІФА та/або Western Blot.
4. Як і в усіх випадках діагностики, результат тесту повинен братися до уваги у сукупності з іншою клінічною інформацією.
5. У випадку, коли результат тесту негативний, а симптоми присутні, рекомендується додаткове тестування з використанням інших діагностичних методів. Отриманий негативний результат не виключає можливості наявності ВІЛ-інфекції.
6. Остаточний діагноз повинен бути встановлений лікарем після всіх необхідних клінічних та лабораторних досліджень.