Атрофічний гастрит та виразкова хвороба - це захворювання шлунка, які проявляються болем у животі, диспептичними проявами (нудотою, блюванням, печією, проносом, запором), важкістю після їжі, виникненням дефіцитних станів внаслідок порушеного всмоктування.
Причинами цих захворювань є:
- інфікування Helicobacter pylori;
- автоімунні хахворювання;
- зловживання алкоголем, цигарками, нестероїдними протизапальними препаратами;
- генетична схильність;
- підвищена кількість шлункового соку;
- хронічний стрес.
Гастрин – це гормон, що бере участь в регуляції травлення та функцій шлунково-кишкового тракту. Виробляється він в слизовій оболонці шлунку, дванадцятипалої кишки та у підшлунковій залозі.
Його основна функція – регуляція рівня хлоридної кислоти, яка виробляється залозами шлунка для хімічної обробки їжі.
Є три форми гастрину:
- гастрин-34 – "великий" гастрин;
- гастрин-17 – "малий" гастрин;
- гастрин-14 – "мінігастрин".
Пепсиногени – це біологічно неактивні попередники пепсину, одного з найважливіших ферментів шлунку, що бере участь у розщепленні білків на окремі пептиди.
Існує два імунологічні варіанти пепсиногену:
- Пепсиноген І секретується переважно клітинами дна і тіла шлунка і активується під дією соляної кислоти, яка є основним складником шлункового соку. Оптимальним pH середовищем для нього є 1,5-2,0. Визначаючи рівень першої фракції пепсиногену можна оцінити ступінь атрофічного гастриту – кількість збережених парієтальних клітин, що синтезують соляну кислоту: чим менше парієтальних клітин, тим менша концентрація пепсиногену І і більш виражена атрофія.
- Пепсиноген ІІ секретується не лише клітинами шлунку, а й дванадцятипалої кишки. Активується теж під впливом соляної кислоти, але у середовищі з меншою кислотністю – приблизно 4,5. За його рівнем можна оцінювати гастрит, спричинений Helicobacter pylori.