Пепсиногени (I/II/співвідношення)

Пепсиногени – це біологічно неактивні попередники пепсину, одного з найважливіших ферментів шлунку, що бере участь у розщепленні білків на окремі пептиди.

Існує два імунологічні варіанти пепсиногену:

• Пепсиноген І секретується переважно клітинами дна і тіла шлунка і активується під дією соляної кислоти, яка є основним складником шлункового соку. Оптимальним pH середовищем для нього є 1,5-2,0. Визначаючи рівень першої фракції пепсиногену можна оцінити ступінь атрофічного гастриту – кількість збережених парієтальних клітин, що синтезують соляну кислоту: чим менше парієтальних клітин, тим менша концентрація пепсиногену І і більш виражена атрофія.
• Пепсиноген ІІ секретується не лише клітинами шлунку, а й дванадцятипалої кишки. Активується теж під впливом соляної кислоти, але у середовищі з меншою кислотністю – приблизно 4,5. За його рівнем можна оцінювати гастрит, спричинений Helicobacter pylori.

Підвищення рівня пепсиногену І може виникати при антральному гастриті, виразці дванадцятипалої кишки, гастриномі, інфікуванні H. pylori, хронічній нирковій недостатності.
Зниження характерне для атрофічного гастриту, перніціозної анемії, аденокарциноми шлунку, деяких автоімунних захворювань ( цукровий діабет І типу, тиреоїдит), стані після резекції шлунку, зниженні функції гіпофіза. 

Підвищення рівня пепсиногену ІI спостерігається при інфікуванні H. pylorі, виразці дванадцятипалої кишки або шлунка, синдромі Золлінгера-Еллісона, тривалому використанні інгібіторів протонної помпи.
Зниження характерне для хвороби Адісона, мікседеми, стану після резекції шлунка. 

Співвідношення двох форм пепсиногену може підвищуватись при розвитку хронічної ниркової недостатності і знижується пропорційно до тяжкості перебігу атрофічного гастриту.

Підвищення рівня пепсиногену І може виникати при антральному гастриті, виразці дванадцятипалої кишки, гастриномі, інфікуванні H. pylori, хронічній нирковій недостатності.
Зниження характерне для атрофічного гастриту, перніціозної анемії, аденокарциноми шлунку, деяких автоімунних захворювань ( цукровий діабет І типу, тиреоїдит), стані після резекції шлунку, зниженні функції гіпофіза. 

Підвищення рівня пепсиногену ІI спостерігається при інфікуванні H. pylorі, виразці дванадцятипалої кишки або шлунка, синдромі Золлінгера-Еллісона, тривалому використанні інгібіторів протонної помпи.
Зниження характерне для хвороби Адісона, мікседеми, стану після резекції шлунка. 

Співвідношення двох форм пепсиногену може підвищуватись при розвитку хронічної ниркової недостатності і знижується пропорційно до тяжкості перебігу атрофічного гастриту.
 

Пепсиногени (I/II/співвідношення) необхідні для:
- людей з порушеннями травлення;
- частими болями в ділянці епігастрію;
- моніторингу стану стінок шлунку при лікуванні препаратами інгібіторів протонної помпи;
- діагностованими цукровим діабетом І типу або автоімунним тиреоїдитом;
- при підозрі на гастриному.
 

• За 7 діб після узгодження з лікарем слід припинити прийом препаратів, що пригнічують вироблення шлункового соку: інгібіторів протонної помпи, Н2-блокаторів. Якщо відмінити ліки неможливо, повідомте про це на пункті забору.
• Напередодні припинити прийом препаратів, що нейтралізують соляну кислоту, не вживати жирну та смажену їжу.
• За 12 год виключити фізичні навантаження та стреси.
• За 4 год витримати голодування.
• Допускається вживання води.
• За 3 год не палити.

Венозна кров.